Головним завданням державної економічної політики є створення сприятливих умов для забезпечення стійкого економічного зростання з метою підвищення добробуту населення. Визначальну роль у реалізації цього завдання відіграє банківська система, яка через механізм грошово-кредитних відносин впливає на відтворювальні процеси в реальному секторі економіки. Нестабільність економічної ситуації в Україні ускладнює трансформаційні процеси в грошово-кредитній сфері і відповідно забезпечення потреб суб’єктів реального сектору в грошових ресурсах.

Грошово-кредитні відносини — це сукупність взаємозв’язків, пов’язаних з рухом грошових потоків, які виникають між різними суб’єктами фінансового ринку в процесі формування, розподілу, перерозподілу та використання вартості в грошовій формі на умовах поворотності та платності для забезпечення безперервності суспільного відтворення та економічного зростання.

Грошово-кредитні відносини України формуються як асиметрична ієрархія. Неузгодженість між діями НБУ та урядом обумовлена тим, що в країні не визначена єдина довгострокова стратегія розвитку, немає чітко визначених пріоритетів економічного зростання, не сформовано розуміння між представниками НБУ й уряду щодо інструментів та заходів, які необхідно використовувати для вирішення тих чи інших проблем. Взаємодія центрального банку й уряду необхідна і логічна, бо без цього неможливо досягти визначених загальноекономічних цілей держави. Грошово-кредитна політика центрального банку не повинна бути автономною, не бути відокремленою від розв’язання ключових соціально-економічних проблем держави.

Центральний банк відіграє роль системоутворювального інституту, який через регулювання грошово-кредитних та валютних відносин впливає на відтворювальні процеси в реальному секторі економіки.

Дослідження особливостей реалізації грошово-кредитної політики в розвинутих країнах та країнах з перехідною економікою свідчить, що цілі та заходи грошово-кредитної політики центрального банку змінювались відповідно до тих завдань, які необхідно було розв’язувати на кожному окремому етапі розвитку. Для прискореного відновлення та модернізації реального сектору економіки після Другої світової війни центральні банки таких країн, як Франція, Великобританія, Німеччина, Японія, застосовували переважно прямі заходи впливу та забезпечували активну підтримку відновлювальним процесам через довгострокове рефінансування банків, надання пільгових кредитів, регулювання відсоткових ставок. Створення конкурентоспроможної економіки та розвиток фінансових ринків, спроможних акумулювати та перерозподіляти як короткострокові, так і довгострокові ресурси, дало можливість цим країнам зняти з центрального банку завдання щодо стимулювання економічного зростання, залишивши на ньому відповідальність лише за забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності, поступово перейти від прямих до ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання.

Світова фінансова криза загострила проблеми і висвітлила всі структурні диспропорції, які роками накопичувалися в економіці України. Недооцінювання проблем реального сектору та банківської системи обумовило те, що вчасно не були прийняті попереджувальні заходи, які дали б можливість зменшити негативні наслідки світової фінансової кризи. Більше того, заходи, запроваджені НБУ протягом 2008 р., не були завжди досить виваженими й послідовними, що призвело до зниження довіри до банківської системи, відпливу вкладів з ділових банків, зниження їхніх можливостей щодо кредитування реальної економіки.

Отже, для підвищення впливу банківської системи на відтворювальні процеси слід удосконалити грошово-кредитну політику НБУ щодо формування та використання емісійного ресурсу. Доцільним є внесення змін у механізм формування пропозиції грошей, яку необхідно узгоджувати з існуючими пріоритетами в структурній політиці держави.

По матеріалам сайту — http://www.student-works.com.ua